Виставка за результатами першого епізоду арт-резиденції Стереологія
Самотина — таку тему отримав перший епізод арт-резиденції. У фокусі — феномен самотності та відчуженості.
Протягом місяця резидентки Катерина Кострова та Ольга Чекотовська разом з п’ятьма учасни_цями з Маріуполя досліджували, що викликає відчуття самотності, відчуженості, покинутості у молоді Маріуполя, яку роль в цьому грають різні соціально-політичні фактори, чи може самотність допомогти людині переоцінити ставлення до себе та інших, окреслити свої цінності.
На виставці зібрані аудіо та візуальні роботи всіх учасниць резиденції, які вони створювали самостійно або у колаборації. Виставка — своєрідний пазл із різних відтінків самотності, де кожна відчуває його по-різному. Хтось через пісню, хтось через роздуми про працю на заводі чи про дитинство. Виставка починається з відчуття самотності як нудоти, поступово додаються нові відтінки самотності, які в результаті приведуть до відчуття самотності як ресурсу. Завершує виставку колективна робота учасни_ць резиденції та мисткинь під назвою «Мариупольсикий турист».
На виставці представлені роботи: Катерини Кострової Ольги Чекотовської Влада Пятіна, Анастасії Меркулової, Вікторії Марченко, Дениса Барабаша, Людмили Харагай, Анастасії Тимченко
Окрема подяка Артему Бєрєзнєву за надані фотоматеріали
Людмила Харагай
Самотність випадкових фотографій галереї мого телефону
Фотодрук
2021
Фотографії, що були зроблені за останні півроку, пережили деяке злиття та смислові метаморфози, внаслідок чого виникла ця невелика серія самотніх спогадів. Через неї хотілося б подарувати глядачеві можливість відстежити мить, якийсь спалах самотності; наступний проміжок спокою та тихого саспенсу; кінцеве виявлення та усвідомлення.
Анастасія Тимченко
Без назви
Фотодрук, графічний планшет.
2021 рік
Ці кадри зроблено з посиленням самотності. Жовте коло символізує межу між «двох світів», у такий спосіб складаєте таке відчуття, що голова людини набуває індивідуальності. 1/2 
Ці кадри зроблено з посиленням самотності. Жовте коло символізує межу між «двох світів», у такий спосіб складаєте таке відчуття, що голова людини набуває індивідуальності. 2/2 
Тут ми можемо бачити як полотно є символом дистанційного спілкування. Через пандемію, люди триматися дистанції 2 метри перешкоджаючи живому спілкуванню між людьми. 
Ця творча робота є тим станом, коли ти привид суспільства. Фізично ти в суспільстві, але морально тебе немає. 
На цих кадрах, ми можемо бачити людину, яка заплутана в полотні. Полотно на першому кадрі хаотично обмотане по периметру людини, це символізує хаос думок під час самотності.
Катерина Кострова
“Море.Місто.Степ.Завод”
2021
Якщо прислухатися до навколишнього світу стає зрозумілим, що насправді ми ніколи не знаходимось на самотині. Звідусиль нас оточують звуки, а кожен звук має своє джерело – природне або ж антропогенне. Маріуполь – місто, де одне перетікає в інше, створюючи унікальну звукову палітру. Тут лагідний шум моря змішується з індустріальним ревом Азовсталі, степові пташки співають разом з дітьми на ігровому майданчику, а східний вітер часом приносить з собою відлуння війни, що досі триває всього лише за кілька десятків кілометрів від міста. Проект “Море.Місто.Степ.Завод” – це спосіб фіксації цих дивних звукових поєднань, виникаючих у місцевих саундскейпах, та інтерпретації їх з творчої точки зору авторки.
Використані матеріали: звукові записи, зроблені у різних місцях Маріуполя, цифрові засоби обробки звуку та інструменти програми Ableton Live.
Денис Барабаш
Легендарний фільм про завод “Гудзонський дебіл”
Дебіл, дві банки пива
2021
Якось на воркшопі Зої Лактіонової з документального кіно, я отримав завдання зробити відео головною темою якого повинна бути особиста історія, яка розкриває одну з наданих емоцій. Обравши страждання, в моїй голові склалася картина сповіді роботяги, який, в нуарному стилі (звідси і назва, отсилаюча на нуарний фільм), оповідає свою трагічну історію.
Робота має комедійний характер, про те, як роботяга заглушує спогади пивом. Чи така це смішна картина?
Вікторія Марченко
Сплеск
Фотодрук
2021
Я рада,що стала частинкою цієї історії під назвою «Самотина». Це мій перший унікальний досвід, ковток свіжого повітря для творчих спонукань та розкриття свого нутра.Хочу продемонструвати незвичайну серію світлин, закарбованих у парку Лепорского, через які я хотіла показати всю цю сакральну таємничість, страх та атмосферу самотності, здавалось би, непримітною для ока, відколотою кулькою, в якій я знайшла цей шарм.
Кожний епізод – мої мікротріщини одного великого глечика, який от-от лусне від переповнення схвильованістю, сумом і пропалюючими наскрізь ностальгічними почуттями.
Колективна колаборація учасників епізоду “Самотина”
Маріупольський турист
Реді-мейд об’єкт
2021
Цей реді-мейд об’єкт відображає людину, яка стала в’язнем власних стереотипів і не хоче відкриватись чомусь новому, розширювати свої горизонти. Осліплена власними стереотипами ця людина може бути дуже самотньою, адже не може по-справжньому відкрити для себе навколишній світ.
Ольга Чекотовська
Серія “Сувеніри”: Маріуполь.
Бетон, гілка, поларойдний знімок, колючий дріт із загородження від підводних мін.
2021
Досліджуючи місто Маріуполь, я продовжую свою серію “Сувеніри”. Для Маріуполя мені хотілося зробити сувенір, який би об’єднував природний та індустріальний ландшафт міста. За моїми спостереженнями, незважаючи на наявність заводів-гігантів, в місті все ж таки домінує природа. Місто побудовано так, що тут цілком можна загубитися серед неймовірних ландшафтів і побути майже в абсолютній тиші. Жителі міста проводять вихідні біля моря. Навіть звук заводу «Азовсталь» в очереті сприймається як якийсь акцент, а не домінанта. В той же час деінде натикаєшся на присутність важкої індустрії. Залишки великих покришок, клуби диму від заводу, шлакова гора на горизонті. Цей сувенір, наче питання до міста, чи здатне воно переосмислити своє минуле? Чи можливо перетворити місто на рекреаційну зону відпочинку в майбутньому? Чи готовий сам Маріуполь до таких змін?
Анастасія Меркулова
Неїстівне почуття
Реді-мейд об’єкт, текст.
2021
Кожному з нас доводилося відчувати як нудоту, так і самотність. А якщо обидва ці відчуття поєднуються воєдино?
Думаю, не одна здорова людина не стане їсти те, від чого буде огидно. Крім насититися, ми також прагнемо відчути задоволення від прийому їжі.
Але чи є у людей такий самий вибір, коли справа стосується самотностi?
На жаль, мені такий вибір дається дуже рідко. Частіше доводиться відчувати саме ту самотність, якою мене люб’язно обдаровує суспільство.
Катерина Кострова та Ольга Чекотовська
Самотинні нотатки
Аудіо-візуальний етюд
2021
Протягом місяця резидентки «Стереології» Катерина Кострова та Ольга Чекотовська досліджували феномен самотності у ландшафті Маріуполя через звук та візуальні образи. У фіналі вони вирішили об‘єднати свої нотатки у єдиний аудіо-візульний етюд.
Рухи, ландшафти, індустріальні об‘єкти, швидкі враження та ностальгію, звук моря, та шуми міста. Емоційний колаж самотності в індустріальному місті на березі моря.
Колективна колаборація учасників епізоду “Самотина”
Маріупольський турист
Реді-мейд об’єкт
2021
Цей реді-мейд об’єкт — це спроба переосмислити буденні речі, які оточують кожного маріупольця. Ми змінили їх функцію і спробували поміркувати про типового туриста на літньому морському відпочинку. Турист-одинак, що шукає щастя на пляжах Маріуполя.
Ольга Чекотовська
Дітям планети Земля
Бетон, залишки смальти від мозаїки “Туризм та Відпочинок”, полароідні знімки.
2021
На перший погляд здається, що в кожного різне дитинство. Тим, хто народився у 1970х важко зрозуміти тих, хто народився на початку 2000х. Це дві різні держави і два різних рівні розвитку технологій. Та попри все ці два покоління живуть в тілі одного суспільства і на цьому тілі зникають сліди радянського дитинства та проростають паростки дитинства майбутнього. Особливо це помітно як на тлі нових дитячих майданчиків, які зустрічаються майже у кожному маріупольському дворі, руйнується зразки радянського модернізму, які були створені або для дитячих майданчиків, або зображали щасливе радянське дитинство. Місто відчайдушно вкладається в майбутнє покоління і абсолютно нехтує минулим. Та чи є це майбутнє без минулого?
Спілкуючись з учасниками програми “Стереологія”, досліджуючи місто очима підлітків та розмірковуючи про їх самотність в ньому, неможливо не відзначити, що в своїх пошуках щастя різниця між поколіннями повністю стирається. Ми універсальні в своєму пошуку однодумців, друзів, затишку. Старше покоління може поділитись своїм досвідом самотності із поколінням молодшим. Ми всі можемо вчитися один у одного долати самотність, перетворювати її на ресурс.
Робота “Дітям планети Земля” ̶ це точка перетину дитинства всіх поколінь. Тут перетинаються минуле і майбутнє і саме тут ми можемо, зберігаючи минуле, будувати нове майбутнє у діалозі, толерантності та підтримці.
Пятін Владислав
Пісня “Samotina”. 2’53’’
Почуття самотності, трохи образи, віра в краще майбутнє, ілюзорний світ, мрії.
2021
Останні роки, в мене з’явилося багато хобі. Найулюбленіші це знімання фільмів та виступи в театрі. Вони підтримують мій життєвий тон, дають змоги показувати свої ідеї, свій внутрішній світ, свої емоції через мистецтво. Але з дитинства у мене є маленька мрія — співати. Не дивлячись на те, що я і театр зв’язані вже понад шести років, мені завжди тягло писати пісні.
Тому коли я вирішив взяти участь в резиденції Стереологія я зрозумів, що щоб робота була унікальна, не схожа на мої інші, щоб максимально відкрито і креативно передати «самотність» — це буде музичний проєкт.
Я не хочу сказати, що я сама самотня людина у світі — ні напроти, у мене дуже гарна, добра і любляча сім’я, є декілько вірних друзів, але так або інакше самоту я відчував. Іноді самота корисна, я виділяю собі різну самотність. Емоції – складна штука. Вони можуть вилізти в самий недоречний момент і вдарити по тобі. У свої моменти самотності я відпочиваю, перезавантажую свій розум та тіло. А буває таке, що потребую спілкування з людьми.
Чому? Тому що, за часи пандемії люди стали менше спілкуватися, а підлітки «зламалися», закрилися від вікових, соціальних, міжпоколінних проблем, війни на сході. Мої однолітки дуже закриті, тому дуже важко завести нові знайомства, бо те, що було в дитинстві, застаріло і ніби нав’язане. А нове завести досить складно, бо світ складний і всі замкнуті у собі. А я мрію про дружбу як в серіалах Netflix.
Для Стереології мені захотілося зробити, щось більш інтимне, більш емоційне, так, щоб я зміг донести до людей — треба жити простіше! треба жити щасливіше! треба жити відкритіше! Жити в романтиці й щасті. Любити один одного, спілкуватися і дружити. Тому, через максимально депресивну пісню, я хотів, щоб люди, через емоції отриманих від неї та переосмислили своє життя.
Ця пісня, наче питання для підлітків, моїх одноліток, чи здатні ми переосмислити життя? Чи можливо стати більш щасливим? Чи готові вони до змін?