Амнезія: Живі носії пам’яті

Протягом місяця резиденти Сашко Протяг та Василь Лях разом з шістьма учасни_цями з Маріуполя досліджували феномен пам’яті та забуття через живі й нестабільні медіуми, які як й люди, можуть помилятися та глючити.

Митці та учасни_ці резиденції: Сашко Протяг, Василь Лях, бітбоксер Dake, Денис Барабаш, Ліза та Настя з пост-рок бендом «Продажа Ежей»


Вірші Всеволода Некрасова в Маріуполі 2021

відеопоетичні композиції, 5’54

Відео складається з трьох інтерпретацій віршів Всеволода Некрасова, поета, що багато писав про Маріуполь у 1950-1960-ті. Але його вірші зараз не знайдеш навіть у букіністичному вагончику на ринку Маріуполя. Вірші Всеволода Некрасова складно пам’ятати, бо вони без рими. І також без варіантів, що їх коли-небудь адаптують під шкільну програму або ідеологію.


Transmission
кавер-версія пісні і слайд-шоу з фотографій, 3’16

Разом з групою Продажа Ежей (У Моря) ми записали кавер пісні Joy Division «Transmission». І потім сходили на прогулянку з плівкою Свєма КН-3 1968 року, щоби зняти візуальний ряд для пісні.


Хайт
музичний документальний фільм, 8’40

Ми спробували уявити новий жанр електронної музики, який міг би виникнути в Маріуполі, якби культура надазовських греків не зникала і була досі присутня в міському просторі. Нараторка фільму приїжджає в Маріуполь наприкінці 2060-х, з метою взяти участь в арт-резиденції на тему індустріального минулого міста. Несподівано, вона знаходить в бідному районі міста групу Мавру Спруцку Пароміть, яка грає музику в стилі хайт (андерграундний синтез хайтарми, модульних синтезаторів і бітбоксу).

Фільм створений з кількох імпровізацій записаних музикантами в домашніх умовах і кадрів Маріуполя 2068, знятих в Роттердамі в 2021 на ч/б 16мм плівку.


Я і Ми
аудіовізуальні композиції (leftfield-моноопери), тривалістю 3’49 i 6’53

Один з найпоширеніших різновидів пам’яті в східноукраїнських містах – арборгліфи (графіті на корі дерев, переважно на тополях). Ми зібрали архів приблизно з 1000 зображень арборгліфів, і приблизно 50 з них використали для створення двох композицій. Ідея полягала в розшифровці соціально-культурного портрету людини, що практикує графіті на деревах. Райтер_ки арборгліфів залишаються абсолютно невидимими в соціумі, бо меседжі арборгліфів часто вказують на їхню маргіналізованість і криміналізованість. Сама практика не сприймається, як медіум, вартий уваги, хоча в світі є приклади, коли арборгліфи формували важливі свідчення про соціальний і культурний бекграунд (арборгліфи, що залишали баскські імігранти на в’язах на півночі Каліфорнії в 1930-ті). На тополях в Східній Україні переважна більшість меседжей – це дуже спрощені фіксації, які найчастіше містять лише назву міста, дату і ім’я або кілька імен. Іноді є вказівка, як слід розуміти зв’язок між іменами, або ставлення автор_ки до вказаного імені. Простота меседжей не допомагає з інтерпретаціями, навпаки робить контекст ще більш неоднозначним і непрозорим. Лайливі слова і контроверсійні політичні алюзії вказують на небезпеку і фрустрацію. Тобто арборгліфи функціонують, як візерунки агресії та автоагресії, нашкрябані на корі дерева кишеньковим ножем або більш серйозною холодною зброєю.

В композиції «Я» відтворений шлях чоловіка, який, не маючи перспектив у Маріуполі 1990-х, поступово втрачає свій соціальний статус. Субкультурний двіж не дає йому відчуття впевненності і потрібності, і зрештою чоловік потрапляє до в’язниці. На момент початку війни, він знаходиться в колонії, розташованій на окупованій території. Війна лякає його, він почувається вщент розгубленим і дезорієнтованим. Якимсь дивом, він потрапляє зі своїм другом Ромчиком в Париж і стає філософом, але ми не знаємо, чи можна вірити цій історії, адже єдиним джерелом інформації є рани на корі дерев. Ці рани можуть бути відбитком болю людини, або відбитком бажання завдати біль. Чи був хтось поруч, хто міг би зараз прояснити історію, або доповнити її своїм свідченням?

Композиція «Ми» побудована зі списку арборгліфів, які розказують про соціальні зв’язки вандалів та вандалок. Йдеться передусім про романтичні гравітації, іноді з елементами приниження і зухвалості, зависання з алкоголем на пляжі, думки про їстівне. Світ вандал_ок описаний в «МИ» якомога стисліше, словами, що більше нагадують імпульсивні жести або напруження в м’язах. Коли арборгліфи перетворюються на хаос і графічний безлад на корі тополь, слова поступаються бітбоксу. Молодий бітбоксер Dake допоміг зробити соціально-культурний портрет вандала більш виразним. Композиції мають назви «Я» і «Ми», тому що в кожному іншому є щось від мене і нас. І це те, про що ми часто забуваємо (особливо, якщо маємо певні соціально-економічні привілеї).


АМНЕЗІЯ
відео-арт

Амнезія — остання документація Маріуполя учасниками нашої команди. Відео, яке зняв Артем Березнев для другого епізоду арт-резиденції Стереологія, присвячений пам’яті.

Останнє відео Маріуполя, в якому ми дихали, відчували, кохали, чекали, бажали, мріяли. Амнезія________
Лишити, щоб знайти. Закреслити, щоб написати нове. Задихнутись, щоб вдихнути на повні груди.Вмерти, щоб народитись. Ненавидіти, щоб кохати. Забути, щоб пам’ятати. Забути, щоб відчути. Забути, щоб жити. Згадати, згадати, згадати…

Режисер: Артем Березнев
Музика: Ptakh_Jung